Міський голова Харкова, очільник Асоціації прифронтових міст і громад (АПМГ) Ігор Терехов аргументував необхідність реформи системи підтримки вимушених переселенців. З цією метою він ініціював створення “єдиного маршруту” для ВПО, виклавши свої аргументі й пропозиції у матеріалі для “Укрінформу”.

На переконання голови АПМГ, підтримка переселенців – це не благодійність і не “соціальний бонус”. Це обов’язок держави та елемент стійкості країни, проте наразі державна політика щодо ВПО “дуже недосконала”.

Наслідки цих недосконалих рішень ми бачимо щодня: багатогодинні черги, розгублені люди, розірвана логіка процедур, дублювання довідок та процесів. Як наслідок – втома та відчай. І, як би нам цього не хотілося, ми власноруч не можемо виправити цю ситуацію. Тому що проблема не у відсутності бажання “на місцях” – а в архітектурі всієї системи. Сьогодні підтримка переселенців розірвана між різними відомствами. Кожен робить щось своє, але дуже часто – без синхронізації, без спільного стандарту, без єдиної відповідальності за результат. Виходить не маршрут допомоги, а лабіринт, крізь який до гарантованої тобі підтримки дістатися майже неможливо

Ключова проблема – розпорошеність послуг та підтримки між різними відомствами та інституціями.

“І через таку розірваність між різними напрямками підтримки люди змушені самі орієнтуватися в складній та незрозумілій системі, стояти в чергах і фактично – пробивати бюрократичну стіну. Сил та терпіння вистачає не в усіх. Це основна проблема. Не можна будувати систему підтримки на припущенні, що людина має бути сильною, юридично грамотною і мати час нескінченно та безрезультатно оббивати пороги різних установ. Це особливо болісно, якщо врахувати, що близько 64% переселенців живуть за межею бідності, більшість – залежать від державної допомоги, а рівень безробіття серед ВПО суттєво вищий за середній по країні”, – наголошує Ігор Терехов.

Він підкреслює: без зрозумілого супроводу люди не можуть скористатися тими можливостями, які для них формально існують.

Ми часто плутаємо “наявність програм” із “доступністю програм”. Але програма, якою людина не може скористатися, – це не підтримка. Доступність – це коли маршрут до послуги чіткий, швидкий і людяний. Коли є супровід та відповідальність. Тому я вважаю принципово важливим кроком запровадити на національному рівні єдиний маршрут підтримки ВПО. Такий, який однаково працює по всій країні, але при цьому враховує різні умови – і прифронтові, де навантаження й ризики об’єктивно вищі, і тилові

За його словами, ключовим елементом “єдиного маршруту ВПО” мають стати соціальні менеджери – фахівці, які знають систему і допомагають людям пройти її без хаосу, зайвих черг і принижень.

“Соціальний менеджер – це відповідь на головний біль системи: коли відповідальність розмита, а людина залишається сам на сам із бюрократією. Соціальний менеджер дає навігацію, супровід, допомагає з документами, з’єднує з послугами, координує різні відомства навколо потреб однієї родини. Це найлюдяніша і водночас найефективніша форма роботи: менше втрат часу, менше помилок, більше результату”, – зауважує посадовець.

Вирішення проблем ВПО, впевнений він, має бути державним – з чіткими стандартами, фінансуванням, цифровими рішеннями, прозорими правилами.

“Люди, які пережили війну і втрату дому, не повинні витрачати місяці й роки свого, розпочатого наново, життя на боротьбу з бюрократичною машиною. Вони мають витрачати цей час на роботу, дітей, навчання, лікування, відновлення – на життя. Бо головний сенс держави у війні – не лише вистояти. Головний сенс – зберегти людей”, – резюмує Ігор Терехов.